Elegia

Ступає Осінь тихо на поріг,
З рудого золота розкидавши монети.
Шалених стрілок зупинивши біг,
Прийдешній час складає у сонети.
Хоч Жовтень сумно в вікна загляда,
Та в двоголосній фузі клавесину
Ще гра веселощами Осінь молода,
Не знаючи ні скону, ні спочину.
Хай Листопад гукає у дверей,
Їй Вересень присвячує канцони!
Вона не втратить влади привілей,
Допоки не лунають Грудня дзвони…