Сотні разів набирала тобі слова відчаю Писала на аркуші паперу, потім скомкано летіло все Я хотіла бачити, чути я хотіла, дотиків Але ти пішов, як я благала - не повернешся з опіком
Сотні разів я чула голос твій в записах Передивлялась фото твої, наче чула запах твій Наче бачила галявину біля гори, памʼятаєш Що снилось мені , а ти казав, що так буває
Я замучилась додумувати, як ти там? С ким спілкуєшся, що робиш у ночі? Палаєш ким? В мене перехоплює подих, коли згадую Наші часи, та твій голос не так приваблює вже
Я так хотіла би піти далі, та падаю доля мене не пускає, я спалахую Відштовхує всіх на шляху, я їх відлякую Лиш твоя стать мені мариться, та хіба можна так? Але позавчора зрозуміла, що ти ілюзія Лиш постать, що сама собі створила я Нарешті ти пішов і відштовхнув мене Це добре, бо більше в твій обрій не попадуся я вже.