А я хотів побачити кінець: Кінець війни — початок перемоги. Та душу вже відносить вітерець — Переді мною інші вже дороги. Я чую голос побратимів ще, Але вернутися назад не можу. А потім вирок: «він двохсотий все…» І я пройшов небесну огорожу. Я бачив своє тіло з неба вже — Довкола кров, хоч рана лиш єдина. Я сам обрав собі життя таке, І моя смерть за рідних й Батьківщину. Розвіявся ранковий лиш туман, А поле битви вкрилося тілами. Колись давно поліг там отаман З козацькими сміливими військами. Історія повторюється знов. Моє життя не перше й не останнє… Чому повинна проливатись кров За чиїсь зовсім не людські бажання? Хоч в колі ангелів — дітей війни, Я всеодно зустріну перемогу. Ми заберемо смуток і тривогу, А ви за нас звертайте в небо молитви.