2449 Я Жива Страж Врат Рая Лилит 13 Сефирота

А далі вірш дві тисячі шістнадцятого року автор Олена Бокійчук
Рабів до раю не пускають
А осінь – ось вона яка є!
Нависли хмари над землею.
І тихо так душа шукає
Ту зірку, що зійшла над нею.
В природі все гранично чітко.
І все іде, як має бути.
Чого ж так болісно і гірко
Дивитись на людські здобутки?
В мурашнику одна цариця
Веде мурашок за собою.
Захоче ворог поживитись
І зразу всі стають до бою.
А у людей, як в анекдоті,
Три гетьмани на двох холопів.
В болоті бабляємось досі,
В царі виводим остолопів.
Цвіт нації, розумні й сильні,
Ці гинуть у бою за волю.
А ворогам в овечій шкірі
Свою ми довіряєм долю.
Чи ми спимо, чи у гіпнозі,
Яку ж над нами силу мають?
Не до покою. Сміх крізь сльози!
Рабів до раю не пускають...
Не можна підлості забути,
Не може бути хата скраю.
Я правду хочу бачить, чути
Рабів до раю не пускають.
Там знову кулі сиплять градом.
А в лісі тиша серце крає..
Не можу я про це мовчати
Рабів до раю не пускають!
Ти знову продаєш свій голос,
-Вони ж пани, нехай гуляють!
Та грізно усміхнеться доля
Рабів до раю не пускають.
Я хочу, щоб жила країна
Велика, сильна, край до краю!
Що робиш – думай, дихай вільно –
Рабів до раю не пускають!
И она же на руском языке для рускоговорящих
Рабов в рай не пускают
А осень вот она какая есть!
Нависли тучи над землёю.
И тихо так душа ищет
Сошедшую над ней звезду.
В природе все предельно чётко.
И все идёт, как должно быть.
Чего же так болезненно и горько
Смотреть на человеческие достижения?
В муравейнике одна царица
Ведёт муравьев за собой.
Захочет враг поживиться
И сразу все становятся в бой.
А у людей, как в анекдоте,
Три гетмана на двух холопов.
В болоте топчемся до сих пор,
В цари выводим остолопов.
Цвет нации, умные и сильные,
Эти гибнут в бою за свободу.
А врагам в овечьей коже
Свою мы доверяем судьбу
Или мы спим, или в гипнозе,
Какой же над нами силой обладают?
Не до покоя Смех сквозь слезы!
Рабов в рай не пускают
Нельзя подлости забыть,
Не может быть дом с краю.
Я правду хочу видеть, слышать
Рабов в рай не пускают.
Там снова пули сыпят градом
А в лесу тишина сердце крает.
Не могу я об этом молчать
Рабов в рай не пускают!
Ты снова продаёшь свой голос, -
Они же господа, пускай гуляют!
Но грозно улыбнется им судьба
Рабов в рай не пускают
Я хочу, чтобы жила страна
Большая, сильная, край до предела!
Что делаешь  думай, дыши свободно
Рабов в рай не пускают!
Истиный сдвиг в сознании начинается не в колективе а внутри каждого из нас Это означает взять на себя ответственость за благополучие
собственой души и поступая таким образом быть Любовью Любящей Благодатью Миром Состраданием Истиной своей собственой души звука созвучие