Мама

В хаті тихо. І це не затишок — ні.
Просто тебе тут більше нема.
Я інколи беру телефон у руки
І завмираю… бо пізно. Дарма.
Чай остигає. Звичайний день.
Люди сміються. Усі живуть.
А я так хочу почути лишень:
«Не бійся, доню, усе якось буде».

Мамо, де ти тепер?
Я доросла, а серце — мале.
Я тримаюсь, повір,
Та без тебе цей світ
Став холоднішим, ніж є.
Мамо, де ти тепер?
Мені досі бракує тепла.
Я сильна — як ти вчила мене,
Але без тебе
Я просто одна.

Ти снишся мені живою. Своєю.
Без неба, без світла, без див.
Просто дзвониш мені і тихо питаєш:
«Ти їла сьогодні? Не змерзла, скажи?»
Я прокидаюсь — і знову ранок.
І мовчання ріже в край.
І цей біль уже не кричить —
Він просто живе. І не відпускає.

Мамо, де ти тепер?
Я доросла, а серце — мале.
Я тримаюсь, повір,
Та без тебе цей світ
Став холоднішим, ніж є.
Мамо, де ти тепер?
Мені досі бракує тепла.
Я сильна — як ти вчила мене,
Але без тебе
Я просто одна.