Журавлик, знов, полинув в чисте небо. І розчинився у безодні хмар. Кричали люди, вслід йому - "не треба". Нехай живе, він щастя ще не мав. Кричали птахи: "зупинися, зупинися... Не забирай до Бога, ще не час". Та журавель засмучено дивився , І тільки ехом голос йшов удаль. Ридала мати й спокою не мала . Просила в Господа забрать з життя. Бо на цім світі правди не вбачала. Та не прийшла ще смерті, їй пора. Журавлик, знов, полинув в чисте небо. Услід крилом прощався аж до сліз. Він полетів у рай до попратимім. Залишив лише на землі свій слід...