Народна

Журавлик, знов, полинув в чисте небо.
І розчинився у безодні хмар.
Кричали люди, вслід йому - "не треба".
Нехай живе, він щастя ще не мав.
Кричали птахи: "зупинися, зупинися...
Не забирай до Бога, ще не час".
Та журавель засмучено дивився ,
І тільки ехом голос йшов удаль.
Ридала мати й спокою не мала .
Просила в Господа забрать з життя.
Бо на цім світі правди не вбачала.
Та не прийшла ще смерті, їй пора.
Журавлик, знов, полинув в чисте небо.
Услід крилом прощався аж до сліз.
Він полетів у рай до попратимім.
Залишив лише на землі свій слід...