Три пісні в одній(6) Олесь Бердник

Правічна радість священний трепет
На тій межі що зветься смертю
Щезають маревні вертепи
Замком таємним з правік заперті
Підняти парус і в чисте море
У таємничість Праокеану!
Пусті страхи душа поборе
І попливе в краї незнані
Хай виринають дивосвіти
В стихійнім танці світил та духів
Сади промінні розвинуть віти
І Слово Боже торкнеться слуху
Лиш не жахайся межі тієї,
Яка з правіку зветься смертю,
А прагни мужньо понад нею
До Бога крила розпростерши

Моїм супутницям вірш Олеся Бердник

Розцвілася квіточка, розцвілася,
Та багряним полум’ям зайнялася.
Полюбили квіточку буревії,
Розпалили в серці їй пісні-мрії.
Тріпотіла квіточка, пломеніла,
В сонячному промені вся згоріла…
Впало з серця квіточки сім’я-зерня
Поміж темні зарості, поміж терня.
Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте!
Зернятко дрібненькеє віднайдіте!
Бо Весна полум’яна як надійде —
Квіточка багряная вже не зійде

Тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятий рік
Пісня автор Олесь Бердник

У Гніздо Материнське вертається Птах
З чужинецького вирію з дальніх доріг
Він лишив тільки втому в південних краях
А надію приніс на знайомий поріг
Перельоти, спочинки, і хмари, й моря
То все лише стежина за обрій, у даль
А у серці палає горить не згоря
Понадземна самотність пташина печаль
Десь у темнім просторі мовчазні ключі
Попідзоряних птахів долають глибінь
Чути поклик лелечий із неба вночі
Проплива від крила небувалого тінь
Побратими, наш путь до святого Гнізда
З чужинецького вирію, з диких пустель
Хай пливе наша втома, як в море вода
Скоро вчуємо поклик від Рідних Осель
Заклекочуть лелеки з Празоряних Хат
І зберуться кільцем на блакитний моріг
Бо ж вернувсь довгожданий і зморений брат
Із таких безконечних смертельних доріг

Я побудую фортецю в серці Людини
(А. Сент-Екзюпері
Вогняний Вершник Олесь Бердник

І день, і ніч зникають пріч
І не змика планета віч
Гуде орган, лунає річ
В огні війни вирує січ
В імлу, в туман ведуть сліди
На землю падають плоди
Хоч тисячу віків іди
Не знайдеш чистої води
Де ти, Земле, опинилась, де ти,
Квітами засіяна плането?
Триває бій на полі мрій,
Кипить у злі жорстокий змій,
Кує війну в імлі густій,
Щоб кинуть світ у огневій!
Нащо ж були тяжкі віки,
Нащо ми сіяли квітки,
Чому не сядуть ластівки
В долоню нашої руки?
Стрепенися в радісному леті,
Квітами засіяна плането!
Лети, лети В ясні світи,
Будуй у мир міцні мости.
Тобі довіку в даль іти
До сонця світлої мети!

Олесь Бердник День і ніч