Розкривайте серце розкривайте Громовицям буряним навстріч Споряджайте душу посилайте У останню небувалу Січ! Хортиця небесна підіймає У похід нечуваний полки До порогів духу поспішають Чуючи литаври козаки Гей литаври неба голубого Гримніть дужче в душу стугоніть Розбудіть розіп’ятого Бога Розрубайте віковічну кліть Ту в’язницю серця молодого Що бійців незримо сповива! Хай від Материнського Порога Ляже стежка огненно-жива Нам нікчемних привидів боятись? Ми ж безсмертні Всесвіту Сини! Час грозову силу підіймати Для святої правої війни! Вийдіть в Неба невимірну волю І гукніть прадавнього коня Що пасеться в Зоряному Полі Що між скель невидимих ганя Заірже товариш стокопитий Стрибне у небесну височінь І розвіє в просторі відкритім Нашу тугу нашу голосінь! Ми забудем віковічне горе Меч звитяги блисне на чолі І не Чорне Полум’яне море Заклекоче на Новій Землі Бачу хвилі Небувалі хвилі! Чую Божу Думу кобзарів І пливе Козацтво Огнекриле До нових, казкових берегів Ураган історії лютує І вітрила неба напина Брате мій нескорений ти чуєш? Нас тривожно кличе далина! Б’ють литаври у серця народів Чайки вже маячать на воді Як не станеш нині до Походу Пізно буде каятись тоді! Розкривайте серце розкривайте Громовицям буряним навстріч! Споряджайте душу посилайте У останню, Полум’яну Січ!
Тисяча дев'ятсот сімдесят четвертий рік Олесь Бердник
Правічна радість священний трепет На тій межі що зветься смертю Щезають маревні вертепи Замком таємним з правік заперті Підняти парус і в чисте море У таємничість Праокеану! Пусті страхи душа поборе І попливе в краї незнані Хай виринають дивосвіти В стихійнім танці світил та духів Сади промінні розвинуть віти І Слово Боже торкнеться слуху Лиш не жахайся межі тієї, Яка з правіку зветься смертю, А прагни мужньо понад нею До Бога крила розпростерши
Моїм супутницям вірш Олеся Бердник
Розцвілася квіточка, розцвілася, Та багряним полум’ям зайнялася. Полюбили квіточку буревії, Розпалили в серці їй пісні-мрії. Тріпотіла квіточка, пломеніла, В сонячному промені вся згоріла… Впало з серця квіточки сім’я-зерня Поміж темні зарості, поміж терня. Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте! Зернятко дрібненькеє віднайдіте! Бо Весна полум’яна як надійде — Квіточка багряная вже не зійде
Тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятий рік Пісня автор Олесь Бердник