Три пісні в одній (5) Олесь Бердник

Розкривайте серце розкривайте
Громовицям буряним навстріч
Споряджайте душу посилайте
У останню небувалу Січ!
Хортиця небесна підіймає
У похід нечуваний полки
До порогів духу поспішають
Чуючи литаври козаки
Гей литаври неба голубого
Гримніть дужче в душу стугоніть
Розбудіть розіп’ятого Бога
Розрубайте віковічну кліть
Ту в’язницю серця молодого
Що бійців незримо сповива!
Хай від Материнського Порога
Ляже стежка огненно-жива
Нам нікчемних привидів боятись?
Ми ж безсмертні Всесвіту Сини!
Час грозову силу підіймати
Для святої правої війни!
Вийдіть в Неба невимірну волю
І гукніть прадавнього коня
Що пасеться в Зоряному Полі
Що між скель невидимих ганя
Заірже товариш стокопитий
Стрибне у небесну височінь
І розвіє в просторі відкритім
Нашу тугу нашу голосінь!
Ми забудем віковічне горе
Меч звитяги блисне на чолі
І не Чорне Полум’яне море
Заклекоче на Новій Землі
Бачу хвилі Небувалі хвилі!
Чую Божу Думу кобзарів
І пливе Козацтво Огнекриле
До нових, казкових берегів
Ураган історії лютує
І вітрила неба напина
Брате мій нескорений ти чуєш?
Нас тривожно кличе далина!
Б’ють литаври у серця народів
Чайки вже маячать на воді
Як не станеш нині до Походу
Пізно буде каятись тоді!
Розкривайте серце розкривайте
Громовицям буряним навстріч!
Споряджайте душу посилайте
У останню, Полум’яну Січ!

Тисяча дев'ятсот сімдесят четвертий рік
Олесь Бердник

Правічна радість священний трепет
На тій межі що зветься смертю
Щезають маревні вертепи
Замком таємним з правік заперті
Підняти парус і в чисте море
У таємничість Праокеану!
Пусті страхи душа поборе
І попливе в краї незнані
Хай виринають дивосвіти
В стихійнім танці світил та духів
Сади промінні розвинуть віти
І Слово Боже торкнеться слуху
Лиш не жахайся межі тієї,
Яка з правіку зветься смертю,
А прагни мужньо понад нею
До Бога крила розпростерши

Моїм супутницям вірш Олеся Бердник

Розцвілася квіточка, розцвілася,
Та багряним полум’ям зайнялася.
Полюбили квіточку буревії,
Розпалили в серці їй пісні-мрії.
Тріпотіла квіточка, пломеніла,
В сонячному промені вся згоріла…
Впало з серця квіточки сім’я-зерня
Поміж темні зарості, поміж терня.
Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте!
Зернятко дрібненькеє віднайдіте!
Бо Весна полум’яна як надійде —
Квіточка багряная вже не зійде

Тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятий рік
Пісня автор Олесь Бердник