верба

Я плакучу вербУ посаджу біля хати
і поїду в далекі-далекі краї.
І мэнэ з далыны выглядатиме мати,
об тривоги ламаючи руки свої.

Тільки що я зроблю, як розлуки дорожні
Не коротшають нині?!
Матусю, прости!...
І летітимуть мимо, неначе порожні,
пасажирські гучні поїзди, поїзди.

Певно, мій коли-небудь зупиниться потяг,
і збіжу я в долину з крутого горба!..
Тільки стріне мене у скрипучих воротях
Замість рідної неньки плакуча верба.