Я плакучу вербУ посаджу біля хати і поїду в далекі-далекі краї. І мэнэ з далыны выглядатиме мати, об тривоги ламаючи руки свої.
Тільки що я зроблю, як розлуки дорожні Не коротшають нині?! Матусю, прости!... І летітимуть мимо, неначе порожні, пасажирські гучні поїзди, поїзди.
Певно, мій коли-небудь зупиниться потяг, і збіжу я в долину з крутого горба!.. Тільки стріне мене у скрипучих воротях Замість рідної неньки плакуча верба.