Три пісні в одній (4)Олесь Бердник

Ти не плач сиротою і серце не край
Те що статися має те станеться
Птахи рідні зберуться у Зоряний Край
А примарне  в безодні зостанеться
Не ридай коли Птах відлітає удаль
Те що з Єдності вийшло з’єднається
Неминучої радості знак та печаль
Що у серці твоїм одмічається
Пам’ятай що розлуки існують на те
Щоб освячувать зустрічі бажані
Лише те існування у Вічність зросте
Що тяжкою скорботою вражене
Ти не плач сиротою автор Олесь Бердник

Біля чудо хатки  біля тих вікон
Розцвіте фіалково легендарний сон
Хай тобі він шепче у весняні дні
Я спішу до тебе наяву і в сні.
Промайне розлука як єдина мить
Хай лише у серці Сон трава горить

2 березня тисяча дев'ятсот вісімдесят перший рік
Сон Олесь Бердник

Відлітають в ирій журавлі
Жовто листя облітає з віт
Будуть нові весни на Землі
Запалає в лузі новий цвіт
Лиш на віки щезли у імлі
Давні мрії тих, дитячих літ
Не журися, друже, уночі
Вийди, глянь на зоряну ріку
І розтануть в серці ті плачі
Ніби знак сльозини на піску
І в гаю прадавньому сичі
Проспівають доленьку дзвінку
У безжурнім радіснім сміху
Чарівну стежину віднайди
Протопчи в Чумацькому Шляху
Небувалі вогняні сліди
Хай вони приреченість лиху
Спопелять навіки, назавжди!
Відлітають в ирій журавлі
Олесь Бердник

Розкривайте серце розкривайте
Громовицям буряним навстріч
Споряджайте душу посилайте
У останню небувалу Січ!
Хортиця небесна підіймає
У похід нечуваний полки
До порогів духу поспішають
Чуючи литаври козаки
Гей литаври неба голубого
Гримніть дужче в душу стугоніть
Розбудіть розіп’ятого Бога
Розрубайте віковічну кліть
Ту в’язницю серця молодого
Що бійців незримо сповива!
Хай від Материнського Порога
Ляже стежка огненно-жива
Нам нікчемних привидів боятись?
Ми ж безсмертні Всесвіту Сини!
Час грозову силу підіймати
Для святої правої війни!
Вийдіть в Неба невимірну волю
І гукніть прадавнього коня
Що пасеться в Зоряному Полі
Що між скель невидимих ганя
Заірже товариш стокопитий
Стрибне у небесну височінь
І розвіє в просторі відкритім
Нашу тугу нашу голосінь!
Ми забудем віковічне горе
Меч звитяги блисне на чолі
І не Чорне Полум’яне море
Заклекоче на Новій Землі
Бачу хвилі Небувалі хвилі!
Чую Божу Думу кобзарів
І пливе Козацтво Огнекриле
До нових, казкових берегів
Ураган історії лютує
І вітрила неба напина
Брате мій нескорений ти чуєш?
Нас тривожно кличе далина!
Б’ють литаври у серця народів
Чайки вже маячать на воді
Як не станеш нині до Походу
Пізно буде каятись тоді!
Розкривайте серце розкривайте
Громовицям буряним навстріч!
Споряджайте душу посилайте
У останню, Полум’яну Січ!

Тисяча дев'ятсот сімдесят четвертий рік
Олесь Бердник