Ти не плач сиротою і серце не край Те що статися має те станеться Птахи рідні зберуться у Зоряний Край А примарне в безодні зостанеться Не ридай коли Птах відлітає удаль Те що з Єдності вийшло з’єднається Неминучої радості знак та печаль Що у серці твоїм одмічається Пам’ятай що розлуки існують на те Щоб освячувать зустрічі бажані Лише те існування у Вічність зросте Що тяжкою скорботою вражене Ти не плач сиротою автор Олесь Бердник
Біля чудо хатки біля тих вікон Розцвіте фіалково легендарний сон Хай тобі він шепче у весняні дні Я спішу до тебе наяву і в сні. Промайне розлука як єдина мить Хай лише у серці Сон трава горить
2 березня тисяча дев'ятсот вісімдесят перший рік Сон Олесь Бердник
Відлітають в ирій журавлі Жовто листя облітає з віт Будуть нові весни на Землі Запалає в лузі новий цвіт Лиш на віки щезли у імлі Давні мрії тих, дитячих літ Не журися, друже, уночі Вийди, глянь на зоряну ріку І розтануть в серці ті плачі Ніби знак сльозини на піску І в гаю прадавньому сичі Проспівають доленьку дзвінку У безжурнім радіснім сміху Чарівну стежину віднайди Протопчи в Чумацькому Шляху Небувалі вогняні сліди Хай вони приреченість лиху Спопелять навіки, назавжди! Відлітають в ирій журавлі Олесь Бердник
Розкривайте серце розкривайте Громовицям буряним навстріч Споряджайте душу посилайте У останню небувалу Січ! Хортиця небесна підіймає У похід нечуваний полки До порогів духу поспішають Чуючи литаври козаки Гей литаври неба голубого Гримніть дужче в душу стугоніть Розбудіть розіп’ятого Бога Розрубайте віковічну кліть Ту в’язницю серця молодого Що бійців незримо сповива! Хай від Материнського Порога Ляже стежка огненно-жива Нам нікчемних привидів боятись? Ми ж безсмертні Всесвіту Сини! Час грозову силу підіймати Для святої правої війни! Вийдіть в Неба невимірну волю І гукніть прадавнього коня Що пасеться в Зоряному Полі Що між скель невидимих ганя Заірже товариш стокопитий Стрибне у небесну височінь І розвіє в просторі відкритім Нашу тугу нашу голосінь! Ми забудем віковічне горе Меч звитяги блисне на чолі І не Чорне Полум’яне море Заклекоче на Новій Землі Бачу хвилі Небувалі хвилі! Чую Божу Думу кобзарів І пливе Козацтво Огнекриле До нових, казкових берегів Ураган історії лютує І вітрила неба напина Брате мій нескорений ти чуєш? Нас тривожно кличе далина! Б’ють литаври у серця народів Чайки вже маячать на воді Як не станеш нині до Походу Пізно буде каятись тоді! Розкривайте серце розкривайте Громовицям буряним навстріч! Споряджайте душу посилайте У останню, Полум’яну Січ!
Тисяча дев'ятсот сімдесят четвертий рік Олесь Бердник