Іван Франко Рубач 1882(3ч.)

аж ось далеко на степу вказався
мов чорний хрущ Чим ближче він чимраз
і ріс і ріс аж як вже туй ми стали
побачили се церква проти нас
Свічки ряснії в церкві тій палали
куривсь кадила запахущий дим
плачливі співи серце розбивали
На вівтарі мабуть богам товстим
у жертву людських серць живих пробитих
курилось много путом золотим
окований на колючках укритих
лежав там Розум молячись попи
вже зачали на нього ніж острити
І спів гримів Блаженні всі стовпи
всі
що не бачили а мають віру
що люблять бога нашого стопи
а брата ріжуть богу на офіру!
Наш бог се замордована Любов

убитий Розум! Тож і в жертву щиру
для нього ми мордуємо Любов
і ріжем Розум! О прийми наш боже
той дар що ми кладемо пред тобов!
І рік мені мій провідник Се ложе
сну вічного се злоби клятий спів
се тьма що світлом статися не може!
І взявши камінь що тут бовванів
він кинув на церковне середстіння
й мені то само учинить велів
Загримало о стіни те каміння
він топором підвалину затяв
і з грохотом звалилося склепіння
земля стряслась пил небо закривав
і третій раз страшливо загриміло
Тремтячи я провідника спитав
Хто ти і що се ти зробив за діло?
І рік він Я рубач ти ж бачиш сам!
Прочищую путь волі й правди сміло
Чи хочеш? Я тобі топір цей дам
Що я робив те й ти роби по миру!
Туди твій шлях і ціль твоя он там!
Підеш? Піду! Він дав мені сокиру