Крила

Усоте крила пришиваєш...
Боляче.
Калиново стікають
всі рубці.
І вигоріле сонце сходить,
молячись,-
Цілуй його і люляй
на руці.
Воно ледь тепле втомлене і
змучене,
Воно, як ти: боїться
впасти вниз.
А дні пливуть, як води
скаламучені,
І час ламкий спалахує,
як хмиз...
Скажи мені, премудрий сивий
вороне,
Жиєш одвіку на
розп'ятті віт:
Хто землю цю ще ласкою
пригорне,
Хто захистить цей
виснажений світ?
Яка молитва людство в Бога
вишепче
На цих смертельних
протягах-вітрах?
... Червоне ябко на галуззі
виснучи,
Немов Планета... ледь
тамує страх...