Усоте крила пришиваєш... Боляче. Калиново стікають всі рубці. І вигоріле сонце сходить, молячись,- Цілуй його і люляй на руці. Воно ледь тепле втомлене і змучене, Воно, як ти: боїться впасти вниз. А дні пливуть, як води скаламучені, І час ламкий спалахує, як хмиз... Скажи мені, премудрий сивий вороне, Жиєш одвіку на розп'ятті віт: Хто землю цю ще ласкою пригорне, Хто захистить цей виснажений світ? Яка молитва людство в Бога вишепче На цих смертельних протягах-вітрах? ... Червоне ябко на галуззі виснучи, Немов Планета... ледь тамує страх...