Це війна

Ніч ковтає блокпости, блокпости ковтають втому
Втому ховаю в тоні, в тоні ховаю втому
Втому стирає гул, гул розрізає тишу
Тишу ламає страх, страх я давно не чую
Чую як крок це вирок, вирок це просто рух
Рух це коли живий, живий це коли не труп
Труп це коли мовчиш, мовчиш це коли здався
Здався це не про нас, нас не зламати ясно
Ясно крізь темний дим, дим роз’їдає легені
Легені тягнуть світ, світ не дає дилеми
Дилеми більше нема, нема між бути й впасти
Впасти це просто шанс, шанс щоб сильніше встати
Встати це значить йти, йти навіть без маршруту
Маршруту більше нема, нема вже старого грунту
Грунту нема під ногами, ногами тримаю рівновагу
Рівновагу тримає злість, злість перетворюю в тягу
Тягу вперед несу, несу її через втрати
Втрати це просто код, код щоб сильніше стати
Стати не тілом, ні, ні, а холодним станом
Станом коли не болить, болить лише якщо зранений
Зранений світ кричить, кричить але тихо всередині
Всередині тільки пульс, пульс не питає де ми
Де ми це не питання, питання чи будем далі
Далі це тільки вперед, вперед навіть якщо впали
Впали але встали, встали щоб знову битись
Битись щоб просто жить, жить щоб не дати злитись
Злитись з темним фоном, фоном чужої волі
Волі чужій нема, нема над нами контролю
Контролю більше нема, нема вже старого страху
Страху нема бо смерть, смерть це лише атака
Атака це просто мить, мить що стає легендою
Легендою стане біль, біль що стає перемогою
Перемогою стане ніч, ніч що колись нас їла
Їла але не з’їла, з’їла лише що згнило
Згнило але не ми, ми залишились сталі
Сталі бо знали шлях, шлях що веде до далі