Світло між рядків

Ми вчилися мовчати і чути,
Не рвати — тримати тепло.
І навіть коли було сутінь,
Я знав — ще не все відбуло́сь.
Ми різні тепер, але поруч,
Як небо і лінія дня.
Не треба обіцянок гучних —
Достатньо, що ти є жива.

І хай буде любов по-іншому —
Тихіше, без зайвих слів.
Я вірю: між нами світиться
Те, що не згасне з років.
Не «назад» і не «як було»,
А крок — туди, де ми є.
Любов не зникає —
Вона просто змінює ім’я.

Я вчуся не бігти за часом,
Не тиснути «треба» й «чому».
Якщо ти захочеш — я поряд,
Як ні — я це теж прийму.
Ми завжди залишимось рідні,
Через доньку, пам’ять і дім.
І світ ще покаже нам шлях,
Який був захований в тім.

І хай буде любов по-іншому —
Спокійна, без гострих кутів.
Я знаю: між нами вистоїть
Те, що сильніше слів.
Не клятви і не страх втрат,
Не біль минулих доріг —
А світло, яке лишається
Навіть коли мовчиш.

Якщо колись зійдуться кроки —
Я буду не проти, не «за».
Я просто скажу:
«Я тут».
І цього буде досить для нас.