Фінальний Епізод

Ти будував собі трон із уламків вини,
І тонув у дзеркалах, що спотворюють сни.
Кожен крок у пітьмі був розмовою з тінню,
Що шептала тобі: твоє серце на лінії знищення.

Перед-приспів
Ти стискав свої вени, мов останній аргумент,
І молився до порожнечі, хоч вона не дає знамен.
Ти хотів повернути контроль, хоч би клаптик землі,
Але істина гостра, як скло у дрожащій руці.

Це фінальна межа, де немає прикрас,
Ти стоїш перед хаосом, що зростає у вас.
Твій пульс виривається, наче клинок із піхви,
Ти живий попри все, хоч світ клявся, що зітре твої риси.

Ти шукав своє «я» серед попелу втрат,
Плутав вихід із прірви з поверненням в ад.
І твій розум тремтів, наче хімічний реактор,
Що працює на межі, без права на фактор.

Ти кричав у порожнечу, немов став її частиною,
І збирав по крихтах волю, що падала лавиною.
Ти хотів зупинити цей внутрішній злам,
Та прірва всередині відповідала лиш: «Вставай сам».

Це фінальна межа, де немає прикрас,
Ти стоїш перед хаосом, що зростає у вас.
Твій пульс виривається, наче клинок із піхви,
Ти живий попри все, хоч світ клявся, що зітре твої риси.

І коли дим згортався довкола, мов вирок,
Ти побачив, що страх — це всього лиш зомбі-двигун.
Ти стояв серед руїн, але сам їх не боявся,
Бо нарешті збагнув: твоє падіння давно вже скінчилося.

Це не тріск порожнечі, це твій власний доказ:
Ти розірвав контроль, що тримав тебе в руках.
І коли ніч захлинеться у власній люті,
Ти зустрінеш світанок — навіть якщо він буде у крові.