Текст песни
Вітер збиває з ніг,
У небі місяць розкосий.
Я самотній, мені б хоч ковток (хоч ковток),
Хоч ковток душі твоєї повітря.
Десь там, де іони зірок,
Там іони в літі вже канули.
Чи жарт, чи в всерйоз,
Нам з тобою долю знати заздалегідь...
Щоб один одного не поранили,
Не вбили сердечно, душевно чи.
Ми і так ненавмисно багато шрамів залишили,
І шлях наший траншеями змучений.
Але хіба на аркушах не душа, а просто фрази?
Як відчуваю, біль гострий невпопад.
Я так сильно бажаю, мрію по пазлах,
З тобою зібрати небесний водоспад...
Там-там ніхто ніколи не спитає,
Як нам живеться крізь туман життя.
У мотлох, в мотлох, вбита в дошку осінь,
Там-там лиш сльози дощу по щоках.
Там-там ніхто ніколи не спитає,
Як нам живеться крізь туман життя.
У мотлох, в мотлох, вбита в дошку осінь,
Там-там лиш сльози дощу по щоках...
А я спробую втримати,
Не знаючи результату заздалегідь.
На вістрі ножа долю свою не поранивши,
Мої сни десь на глибині лежать.
Позитивні і не зрозумілі,
І не втекти, тільки почуття мої тремтять віями очей її.
Мені за все в цьому житті зарахується,
Якби був я багатий, все багатство би обміняв.
Лише б не замерзало сонце,
Моє особисте сонце і зірка, що на ім'я (що на ім'я).
Але вітер збиває з ніг (збиває з ніг),
В небі Місяць розкосий:
Там-там ніхто ніколи не спитає,
Як нам живеться крізь туман життя.
У мотлох, в мотлох, вбита в дошку осінь,
Там-там лиш сльози дощу по щоках.
Там-там ніхто ніколи не спитає,
Як нам живеться крізь туман життя.
У мотлох, в мотлох, вбита в дошку осінь,
Там-там лиш сльози дощу по щоках...
Там-там лиш сльози дощу по щоках,
Лиш сльози дощу по щоках (Лиш сльози дощу по щоках),
Лиш сльози дощу по щоках (Лиш сльози дощу по щоках)...