Усмішка - як роль

Світло б’є в очі — я знову жива,
Камери бачать, але не мене.
Тисячі голосів кричать моє ім’я,
Та в цій тиші — лише я і тінь.

Усмішка — як роль, я знаю сценарій,
Оплески гріють, але не серця.
Вони люблять образ, не мої рани,
Я на сцені — але не до кінця.


Я навчилась не плакати вголос,
Навчилась світитися зсередини — фальш.
Мій голос летить крізь холодний космос,
Та хто почує, якщо я мовчу?


Слава — це світло, що ріже,
Я сяю, але я одна.
Всі бачать мрію — ближче,
Та ніхто не бачить дна.
Я танцюю під дощем із спалахів,
Серце б’ється в тишині.
Слава — це тисячі поглядів,
І жодного — для мене.


Моє ім’я — як бренд, не як правда,
Мій біль — не для прямих ефірів.
Я вчуся бути сильною, гарною,
Навіть коли всередині — вир.

Мені кажуть: «Ти маєш усе»,
Але не питають — ким я стала.
Я загубилась у власній грі,
Де мрія занадто голосно грала.


Я рахую не дні — а виходи,
Кожен крок — ще одна маска.
Чим вище я — тим холодніше,
Чим яскравіше — тим темніша ніч.


Слава — це світло, що ріже,
Я сяю, але я одна.
Всі бачать мрію — ближче,
Та ніхто не бачить дна.
Я танцюю під дощем із спалахів,
Серце б’ється в тишині.
Слава — це тисячі поглядів,
І жодного — для мене.


Якби хтось побачив без сцени,
Без музики, без прикрас —
Чи залишився б поруч хтось,
Коли згасне світло зараз?

Фінальний приспів
Слава — як небо зі скла,
Красива і дуже крихка.
Я доторкнусь — і знову одна,
Навіть коли вся зала моя.
Я кричу, але тихо всередині,
Моє серце — не в тренді, не в топі.
Слава навчила літати,
Але забула — як бути не самотній.