По ра (5) Олесь Бердник 1977

Як же так, що сталося лихо?
Мишка сіра вкралася тихо,
Райдужне яйце зачепила,
На дрібні уламки розбила.
Дідо плаче, Лада плаче,
А курочка кудкудаче:
Не плач, діду, не плач, бабо…
Ой ти, горе! Що за диво?
Була Рада стала курочка ряба!
Була Лада стала баба сива!
Лише писанки лишились
Від казкової епохи,
Та в дитячих іграх клапті,
Та у снах ще, може, трохи…
Плачуть карі, плачуть очі!
Мишка у норі регоче:
Ждіте, прийде Месія!
Месія — то буду я!
Одягну я плащаницю,
Буду тиха, як агнець!
Ну, а поки що хай сниться
Всім жахаючий кінець!
Ну, а поки ви дрижати
Будете перед кінцем —
Поведу я вас за ґрати
Шляхом вічності — кільцем!
Усе було на диво просто —
Ані боїв, ані змагання…
Приходили усякі гості,
І їх приймали на світанні…
Вони лишали своїх коней —
І Троя падала розбита,
І всі прасонячні заслони
Лягали під чужі копита.
Ходили карлики мізерні,
Оповідали всякі байки,
Лишали в слові підлі зерна —
Від ворожбитства і до лайки…
І заповзали в душі чисті
Чужі боги, чужі кумири,
З’їдали зернята іскристі,
Лишаючи в серцях зневіру
Так було куто тихе путо,
І народився день такий,
Коли на кручі Прасловути
Усівся бог на ймення Кий!
Кий? Який? А такий
Підіпрись Або бий!
У праліс Веде біс —
Ладі й Родові Навскіс!
Хитрий біс, Ловкий біс
Поміж лип І беріз
Тут він жив, Тут він ріс,
Торбу писану приніс
Кий? Який? А такий —
І не видно, А тяжкий!
Як уріже по плечах —
Іскри сонячні в очах!
Ось тобі, Прабатьку Ра,
Княжа Київська Гора!
Бідне віче, всенародне віче!
Запили медами всім баньки!..
Вам воряги плюнули у вічі,
А синків забрали у полки
Все походи, і бої, і мита
(Кличе Див до герцю на зорі!),
Пада жито знову під копита,
Плаче Мати-Лада на Дніпрі
Казку забуваєте, братове,
А у казці — плин старих подій.
Ще із пра відлунює те слово,
Як між нами поселився змій
Не один — було їх ціле кишло:
Кий, і Щек середній і Хорив
Так воно у літописах вийшло,
Що той Кий наш город сотворив!
Гей, учені! У слов’янськім світі
Де ж воно та видано було,
Щоб давали люди своїм дітям
Те наймення, що віщує зло?!
Кий же біс наткав нам ті тенета,
Кий Кащей тих Щеків нам наплів,
Накрутив і антів, і венетів
У спіралях хитромудрих слів ?
А Хорова Хортиця
До Херсона горнеться
З Святослава череп зняла
Бісова затворниця!
Де тобі за тих хозарів
Що в Ітілі ти згубив!
Це тобі за ті базари,
Що ти, князю, попалив!
Будуть пити з череп-чаші
Хорові соратники
Чи то кагани, чи паші,
Ачи кримські ратники.
Хоро-хоро-хороше
Кашу заварили,
Святославових синків
Теж передушили!
Хором дружно привітали
Кагана Владимира,
І наложниць посилали
З Витича та Димера!
Обнімай, забродо дикий,
Дочок Рода й Лади!
Ти могутній, ти — великий.
Маєш княжу владу!
Від боярина, від Блуда
Ти отримав княжий стіл!
Не біда! Народ забуде!
То ж лише робочий віл
Не умре боярин Блуд,
Переплюне Лету!
Візьме в нього руський люд
Блудну естафету
Станеш князю ти святим
В ері християнській,
Перетворяться на дим
Звичаї поганські
Все до тла все до тла
На пекельну згубу
З’їла візантійська тля
На слов’янськім дубі
А той Київ хитрий Київ
Живу сердцевину виїв