Щтурм

Рішення як постріл — постріл це старт штурму
Штурму не крик, а тиша, тиша тримає форму
Форму тримає страх, страх перетиснутий в дію
Дію веде вперед, вперед — значить не тлію
Тлію не я — дим, дим обліплює легені
Легені рахують ритм, ритм не дає дилеми
Дилеми нема вже — є лише “зайти всередину”
Всередину — це в себе, себе відрізати від мирного
Мирного більше нема, нема вже “вчора” і “завтра”
Завтра це після бою, бою що пахне металом
Металом скрегоче час, час розриває секунди
Секунди стають роками, роками стають секунди
Секунди — це крок, крок розрізає простір
Простір вузький як дихання, дихання гостре
Гостре як кут кімнати, кімнати що стануть полем
Полем де ти не гість, гість тут — це той хто згорів
Згорів не від вогню — від думок, думок що заважають
Заважають бути простим, простим як “бачу — стріляю”
Стріляю не в тіло — в рух, рух що несе загрозу
Загрозу ламаю в нуль, нуль — це контроль над мозком
Мозком тримаю спокій, спокій як броня зсередини
Всередини шум, шум але без істерики
Істерики тут нема, нема на неї ресурсу
Ресурсу лиш на вперед, вперед по жорсткому курсу
Курсу де кожен метр, метр це ціна помилки
Помилки коштують всього, всього що було до хвилини
Хвилини до входу в контакт, контакт це завжди коротко
Коротко — або ти, або тебе без звороту
Звороту нема — є факт, факт що життя це напруга
Напруга стискає нерв, нерв не витримує круга
Круга де все по спіралі, спіралі ведуть до центру
Центру де ти лишишся, лишишся без сантиметрів
Сантиметр — це шанс, шанс іноді більший за план
План розлітається в пил, пил осідає на ранах
Ранах що не кровлять вже, вже просто пам’ять болю
Болю що робить тихим, тихим але живим воїном
Воїном не за крик, крик залишився позаду
Позаду лишився світ, світ що не знає правди
Правди що штурм — не героїка, героїка це обкладинка
Обкладинка ховає втому, втому ховає людина
Людина ховає страх, страх перетворює в дію
Дію що знов веде, веде — і я знов не тлію
Тлію лише в словах, словах що стають свідченням
Свідченням що я був, був там — і лишився рішенням