Без Усмішок

Ти ховала той біль, як рану під льодом,
А він бачив крізь тебе й ламав тебе знову.
Ти сміялась для всіх, а всередині холод,
І з любові до нього лиш попіл та змова.

Ти так хотіла, щоб хтось нарешті почув,
А виходило тільки ставати слабшою.
Ти шукала тепло у чужих плечах пустих,
Але палець на спуску завжди був ближчим.

Зламану усмішку ховаєш вночі,
Ти жила заради нього, та він не зміг спасти.
І серце твоє кричить у тиші,
Бо ніхто не поверне того, що забрали в мрії.

Він приходив і зник, ніби тінь під туманом,
Ти чекала даремно — ніхто не рятував.
Він лишив у тобі тату з невдалих бажань,
І тепер твоя віра в любов вигоряє щораз.

Ти так хотіла, щоб хтось нарешті тримав,
Але руки у всіх були гострі, мов камінь.
Ти шукала себе, розгубивши весь страх,
Але шлях до свободи знов болів так само.

Зламану усмішку ховаєш вночі,
Ти жила заради нього, та він не зміг спасти.
І серце твоє кричить у тиші,
Бо ніхто не поверне того, що забрали в мрії.

Ти все ще стоїш — попри кров і пітьму,
Хай світ не прийняв, але ти все одно встаєш.
Зламані теж живуть у цьому світу,
І твоє світло яскравіше, ніж думаєш ти.