На землю скривджену розп’яли ніч. Сповили так, що не ступити кроку. Як довго тягнеться вона крізь роки Забута „дивна українська ніч”! Болить душа моя. Мовчить Собор. В ночі згубились ті святкові дзвони. Тріумф взяли зневажливі закони, Які зганьбили праведний закон.
Та прийде час, настане день - Не чутимеш сумних пісень. На землю втомлену впадуть живі дощі. Без полину, без лободи Розквітнуть у серцях сади. Ви бережіть Собор в своїй душі.
Можливо шаблю вибити із рук, Та не можливо душу розіп’яти! І серед тернів квітам не зів’яти, І кайданами не спинити рух! І понад степом, у нічній імлі Летить німотна музика Собору: Про нашу гідність, нашу непокору, Про те, що „...буде правда на Землі”!
І прийде час, настане день - Не чутимеш сумних пісень. На землю втомлену впадуть живі дощі. Без полину, без лободи Розквітнуть у серцях сади. Ви бережіть Собор в своїй душі.