СОБОР

На землю скривджену розп’яли ніч.
Сповили так, що не ступити кроку.
Як довго тягнеться вона крізь роки
Забута „дивна українська ніч”!
Болить душа моя. Мовчить Собор.
В ночі згубились ті святкові дзвони.
Тріумф взяли зневажливі закони,
Які зганьбили праведний закон.

Та прийде час, настане день -
Не чутимеш сумних пісень.
На землю втомлену впадуть живі дощі.
Без полину, без лободи
Розквітнуть у серцях сади.
Ви бережіть Собор в своїй душі.

Можливо шаблю вибити із рук,
Та не можливо душу розіп’яти!
І серед тернів квітам не зів’яти,
І кайданами не спинити рух!
І понад степом, у нічній імлі
Летить німотна музика Собору:
Про нашу гідність, нашу непокору,
Про те, що „...буде правда на Землі”!

І прийде час, настане день -
Не чутимеш сумних пісень.
На землю втомлену впадуть живі дощі.
Без полину, без лободи
Розквітнуть у серцях сади.
Ви бережіть Собор в своїй душі.