Лео

Риплять вози. Зітхає вечір.
Під спів дівочий небо спить.
Мов дідуган, зігнувся місяць,
Про щось над ставом бубонить.

Колеса крутяться неквапно
І коні стомлено ідуть.
Ще відчувається крізь тишу
Життя нестримна каламуть.

Десь парубки ведуть розмови,
Й дівчата -- мавки чарівні --
І зводять з розуму, і манять
В свої тенета потайні.

А вітерець, згорнувши крила,
Принишк в саду, де тінь густа,
Й цілує ніжно конюшину
В рожеві щічки і вуста.

Вже перша зіронька всміхнулась,
Затихло гамірне село.
Жагу життєву і турботи
Сховала тиша під крило.

П'янким напоєм матіоли
Досхочу повниться земля.
У дивовижні мандри кличе
Старий, мов світ, Чумацький Шлях.