Ностальгія

Іду на роботу…У думках щось складаю…
Асфальт під осіннім дощем вже блищить.
І це вже осінь…Я їй оду складаю.
Час ностальгії. Тож зупинися мить.
Усілякі відтінки, Тобі притаманні,
Провокують і ніби роблять мені на зло.
Щоб звабити душу й такі несказанні
Є ці барви осінні, як би там не було.
Вдивляюсь у них - і стає так спокійно.
Милуєшся і дивуєшся цій красі…
Було б у житті так усе надійно,
А тепер особливо, то б раділи усі.
Як добре, що не чути тривоги.
Пронизливі звуки…Здається, ми звикли до них.
Тому я щаслива цим митям дороги.
Осіння ностальгія наче стирає їх.
Ностальгія за миром, за ковтком кави у тиші,
За веселим і дружнім гомоном робітчан.
І немає вже місця у цій душевній ніші,
Щоб не думати про війну, яка наче капкан.
Стискає усе і ніяк не дає жити.
Біль пронизує душу за кожного з нас.
Осінь, осінь, дай мені сили , щоб могла відновити
Душевний спокій, а все решта покаже час…