Серця

Вона ішла крізь дощ і темні ранки,
Несла у серці втому і жалі.
Шукала світло поміж сірих станцій,
Де дні губились в холоді й імлі.
А він тримав на плечах небо грізне,
Далекі дороги, тривоги й бої.
І кожен вечір думав: «Невже пізно
Для щастя, що колись знайде мені?»

Та доля звела наші серця,
Коли вже не чекали ми дива.
Ти став для мене цілим світом,
Я стала для тебе жива весна.
Нехай за плечима біль і роки,
Нехай було нелегко нам іти.
Тепер у майбутнє — рука в руці,
Де будемо разом свої сни плести.
Вона навчилась посміхатись тихо,
Ховаючи сльози від чужих очей.
А він дивився смерті просто в вічі,
Щоб берегти спокій своїх людей.
Та серед тисяч голосів і вулиць,
Серед тривог, що рвали небеса,
Знайшлися двоє, що колись забули,
Як виглядає справжня доброта.

Та доля звела наші серця,
Коли вже не чекали ми дива.
Ти став для мене цілим світом,
Я стала для тебе жива весна.
Нехай за плечима біль і роки,
Нехай було нелегко нам іти.
Тепер у майбутнє — рука в руці,
Де будемо разом свої сни плести.
І коли ніч накриє знову землю,
Я молитимусь за твій спокійний шлях.
А ти повертайся, коханий, додому,
Де щастя чекає в моїх руках.
Ми збудуємо дім із тепла і надії,
Де сміх наших дітей зазвучить навкруги.
І всі пережиті розлуки та бурі
Стануть лише спогадом далекої весни.
Фінальний приспів
Бо доля звела наші серця,
Щоб зцілити усе, що боліло роками.
Ти — моя сила, моя висота,
Я — твоя ніжність між бурями й снами.
І хай попереду ще довга путь,
Ми пройдемо її крізь усі вітри.
Бо після темряви завжди приходить світло,
Коли кохання живе у двох серцях назавжди