дорога 2

Дорога Павлопілля — Софіївка веде,
Грунтова, та щаслива — душа тут розцвіте.
Не гірша, ніж у місті, а краща у сто крат,
Бо тут мій рідний край — мій дім і мій скарб.

Барвисті весняні дерева край шляху,
Квітучі, мов картини, у ніжному духу.
І ставочки далекі, мов дзеркало небес,
І димовки біленькі — тепло рідних місць.

Рідний край, ти серце моє,
Тут любов у кожній траві живе.
Вдихаймо повітря — чисте, ясне,
Бережімо все, що нам дає земне!
Природа дбає про нас щодня —
Тож ми збережемо її життя!

І знову повертаємось — шлях той самий знов,
Софіївка — Павлопілля, дорога без умов.
Безмежні поля, де вітер шепоче,
І соловей співає у тиші щоночі.

Тут спокій і сила, і правда проста,
Що природа — це наша єдина мета.
Не нищити, а берегти, цінувати щомить,
Щоб майбутнє у світі змогло розцвісти.

Рідний край, ти серце моє,
Тут любов у кожній траві живе.
Вдихаймо повітря — чисте, ясне,
Бережімо все, що нам дає земне!
Збережімо довкілля — це наш обов’язок,
Бо життя на Землі — це спільний нам скарб!

Хай ця дорога веде нас крізь час,
Де природа живе і єднає всіх нас.
Не забудь: кожен крок — це твій вибір і слід,
Чи залишиш ти світ, чи врятуєш цей світ.