Дві мови

Дві мови, наче дві ріки.
Два океани, дві прокляті долі,
Дві крові, що в мені текли,
Та прирекли мене на горе.

Два вороги, які в мені зійшлись
І рвуть мене безсмертними полками,
В моєму серці намертво сплелись,
Та проросли корінням і гілками.

Так, доню, знаєш – це і є життя,
Не те, яке в книжках,
пробач мене рідненька.
Дві мови – два моїх буття.
Одну не обиратиму,
Бо кожна – моя ненька.

Пробач і слухай,
ненароджена моя,
Я зберегла тебе від надскладної долі –
Єднати необ’єднане у прірви небуття.
Носити світ і темряву, лишаючись собою.

Дві крові, наче дві ріки.
Два океани, дві затяті волі,
Дві мови, що в мені текли,
Та прирекли мене на горе.