Не пускав

Ніч над містом, холодний туман — я не спав
Світло фар розрізало асфальт — я все знав
Крок за кроком у темряві знову ставав
Пальці стискали зброю, що міцно тримав
Перед світанком тихо під небом вставав
Між уламків і диму самотньо пливав
Серце билося гучно, але я не спав
Пам’ять тягла назад, де колись я падав
Вулиці порожні — я ними гуляв
Тінь за спиною бігла, а я лише бігав
Чорний обрій горів, але я стріляв
Свій страх у підвалах глибоко ховав
Тиша різала вуха, та я мовчав
Дим заповнив легені, але я дихав
Слова, наче каміння, в пітьму жбурляв
Стіни хитались — свій світ я ламав
У темних завулках істину шукав
Навіть у руїнах когось ще кохав
На краю прірви долю пильнував
Крізь порох і холод далеко мандрував
Не заради слави — просто воював
Іронічну посмішку світу дарував
Свій біль на розбитих стінах малював
Спогади у рюкзак мовчки пакував
Кожен ризик я нервами ризикував
Над зламаним містом самотньо літав
На краю світу вітер я нахиляв
Імена тих, хто впав, я пам’ятав
Коли гасло світло — просто зникав
Чужі правила часто я порушував
Серед руїн свою долю керував
На холодних вершинах мовчки панував
Під сирени тривоги я танцював
Під землею тунелі тихо мінував
Крізь дим і туман знов штурмував
Свої сліди на піску старанно маскував
Коли падав наказ — миттю атакував
Небо розколював грім, і світ вибухав
У нічній темряві хрипко хрипав
Через біль і втому шлях свій долав
З розбитого металу меч я кував
З попелу нове життя будував
Те, що зруйнували інші, відбудував
У кожній битві вперто перемагав
Коли не було шансів — тихо відступав
Та навіть у поразці світло наставав
У холодну ніч я знову засинав
І в мареві снів у бій повертав
На ранок у пилюці сліди відшукував
І крок за кроком шлях свій не відпускав