Три пісні в одній(2) Олесь Бердник

Україна моя, рідна мати моя.
Хто ти є, хто ти є?
Я питаю про те навесні солов’я,
Я запитую серце своє. Хто ти є, хто ти є?
Я питаю про те у блакитних садів
Я питаю широкі лани
Я звертаюсь у небо до вольних орлів,
І наслухую мову луни.
Я питаю в орлів
І наслухую мову луни…
Мені каже Дніпро:
Україна то Я
А Карпати високі здаля
Все шепочуть
У горах Матуся твоя
Невмируща Вкраїнська земля.
Шепчуть гори здаля
Невмируща Вкраїнська земля
Вірю знаю У горах Матуся живе
У Дніпровськім потоці співа
Її серце то небо весни грозове
Її дума печаль Світова
Її серце живе
Її дума  печаль Світова.
І зірки вдалині
то Вкраїни вогні.
То все ти, то все  ти!
Струни кобзи дзвенять,
Україно в мені
Ніби райдужні в небі мости.
То все  ти то все  ти
Ніби райдужні в небі мости
Тисяча дев'ятсот сімдесят 2
Україно моя
Автор Олесь Бердник
Дай мені, нене, мову,
Ніби в Небесного Грому,
Хай моє чисте Слово
Сповнить Твої Хороми.
Дай мені, Мамо, зброю —
Божую Блискавицю,
Хай вона кличе до Бою,
Хай піднімає лиця!
Щоб у очах не зникла
Світоносна жарина,
Як у космічних циклах
Вістка про Твого Сина!

Дай мені нене мову
Олесь Бердник

Розкажи мені, дубе, по щирості,
Де захована міцність твоя?
У глибинах землі материнської
Її дивна пливе течія,
У глибинах землі материнської
Зберігається сила моя…
Де ти, орле, напоєний силою,
Хто викохував крила тобі?
Міць польоту у горах зродилася,
А надія — в тяжкій боротьбі,
Міць польоту у горах зродилася,
Зору ясність — в тяжкій боротьбі!
Розкажіть мені, зорі тривожнії,
Де прихована міцність буття?
Крила Всесвіту — в подиху кожному,
У найменшій іскрині життя,
Крила Всесвіту —
В подиху кожному,
У щоденній хвилині життя…
Вічна мить
Охопить Вічну мить
Ти зумій, любий друже, зумій!
Не летить Диво-мить,
То летить дум розгублений рій!
Смій налить в ніжну мить
Всеохопності вічний напій,
Не біжить Вічна мить,
То біжить дух стривожений твій!
Давня казка усіх в павутину сповила,
Ніби зла ворожба,
Тане мить, тане мить, опускаються крила…
Ох, навіщо життя боротьба?
Понад Всесвітом плачуть обірвані струни,
Кобза серця мовчить…
Шепчуть привиди пам’яті, котяться луни:
Де ти де ти загублена мить?
Вічний діалог
Вірш Олеся Бердник