34. Дорога кохання

Небо всіяне зорями, вітер спить дзвінкий
Більше, Оля, ніколи ми не забудемо ті роки
Коли ходили до школи ми і збирали квітки
Задивлялись навколо ми, на квітучі рясні садки
.А десь там, вже серед зірок, ховалася наша любов.
Ми не забудемо, Оля, першу любов
Коли вона покидала й верталася знову
Ми раді були, що щастя знайшли і слухали пташок співучу мову
За те, що кохана, зустрів я тебе
Не зможу віддячити долі
Без тебе, життя, не пізнаю себе
Я так кохаю тебе, моя Оля.
Знаю щастя ніколи вже, нас не кине на мить
Ось воно ясним променем, серед нашої волі лежить
Кохання нашого зіронька, не погасне повік
Зійде ще одна, миленька, що продовжить життя цього вік
.Вона полетить серед літ і інша засяе і знов. Ми не забудемо, Оля, першу любов
Коли вона покидала й верталася знову
Ми раді були, що щастя знайшли і слухали пташок співучу мову
За те, що кохана, зустрів я тебе
Не зможу віддячити долі
Без тебе, життя, не пізнаю себе
Я так кохаю тебе, моя Оля. Без тебе, життя, не пізнаю себе
Я так кохаю тебе, моя Оля.