Игорь

Є у нас друг, давнішній, не вчорашній, Не ідеальний, в чомусь, певно, грішний. Немолодий, та рве його звитяга, Нестримний у постійній боротьбі. Та скажем чесно: він таки трудяга І доказав це всім, і сам собі.
Побудував, налагодив — і в Пущі все розширив, Для друзів озеро, а не ставок. І володіння, і сім'ю розширив, Тепер у нього щук, немов жабок!
Тонка ця грань душі його лаштунків: Там іскра Божа, хоч іноді бува Й чортівнею різних візерунків Заграють його дивні нам слова. Бо Ігор — це не лірик, це вулкан!
Прямий, ніколи сам собі не зрадить, Безкомпромісний лірик він в душі. І хоч культурний, але як зарядить Про УКБ і Сосніних фразу з матом — То на озерах в'януть камиші!
А також трохи сфери він розширив: ТЕРоборона, риба і Суди… І ці животворні, самограйні еліксири Наш Ігор варить, мов істинний відьмак. І ллється напій, як музика із «Ліри», На безперечний витончений смак.
І якось легко все — в душі, в походці, У вирії всіх діл його і справ і ще сто літ ти йшов, коліна не боліли, На все хороше вистачало сил, а у Судах боялись навіть стіни!
Щоб рівно, довго, гідно з нами був! Попутний вітер в гладь твоїх вітрил!