По ра (7) Олесь Бердник 1977 баллада

Хоро-хоро-хороше
Кашу заварили,
Святославових синків
Теж передушили!
Хором дружно привітали
Кагана Владимира,
І наложниць посилали
З Витича та Димера!
Обнімай, забродо дикий,
Дочок Рода й Лади!
Ти могутній, ти — великий.
Маєш княжу владу!
Від боярина, від Блуда
Ти отримав княжий стіл!
Не біда! Народ забуде!
То ж лише робочий віл…
Не умре боярин Блуд,
Переплюне Лету!
Візьме в нього руський люд
Блудну естафету.
Станеш, князю, ти святим
В ері християнській,
Перетворяться на дим
Звичаї поганські…
Все до тла, все до тла
На пекельну згубу
З’їла візантійська тля
На слов’янськім дубі
А той Київ — хитрий Київ —
Живу серцевину виїв,
Розпустивши на весь світ
Повість вре ..вре… літ…
Ах, пробачте нам ласкаво,
Вченії історики!
Нам набридла тая слава,
Всякі ті історійки!
Все вона — церковна миша,
Що сидить під вівтарем,
Що над вухом тихо дише,
Сипле золотим дощем…
Так було. Куди від цього дітись?
Чужинецькі школи та попи
Люто гнули наші пісне-квіти
Під жало ворожої сапи,
Стало Ра якимсь шиплячим сонцем,
Стала вита животом, життям,
Ра сини — хоробрі оборонці
Стали для володарів сміттям.
Закипіли братовбійчі чвари
Під церковний малиновий дзвін.
Ра-сини, немов ягнят отари.
Йшли до хитрих зайдів на поклін.
Помирали Ладині онуки,
Збудувавши чужинецький храм,
І столітні розжирілі круки
Випивали очі Ра-синам
Йдуть зі Сходу чорні хмари
Ой, монголи! Ой, татари!
То не люди — то примари!
Люта кара! Божа кара!
Може, й кара! Бог кара
За правічну зраду,
За святого Батька Ра
Та за Матір Ладу!
"Хай з’єднає Новий Пан
Прарусинські сили,
Знайде хай ворожий стан
Тут собі могили!"
Що ж молитва, як нема
Братньої любові?!
Лише жадібність німа
Виросла із крові…
Прокотилися монголи
Ген за гори за степи
Залишилось Дике Поле
Та вояцькі черепи
Кра! Кра! Кра! Крррра!
Воронам чорним славна пора!
Дикі буй-тури гасають у полі,
Виють шакали із-за Дніпра…
Виродки княжі на півночі дикій
Лижуть татарам немиті зади…
Божою милістю хани великі
Кинути кістку готові завжди.
Дружить із ворогом і не бідує
Хитрий пройдоха Іван Калита,
Рим небувалий тихенько будує,
Русь піднімає Русь та не та!
В лоні чужому, в чужому погної
Вмре, перемелеться добре зерно,
Із чемерицею, із блекотою
Злучиться, може, навіки воно.
Виростуть з нього розбійники люті
Вже ненависники давнього Ра!
І понесуть вони плаху і путо
Всім, хто не зрікся любові й добра
Ну, а поки теє буде
В світі многоликому, —
Заспівали знову люди
У Полі у Дикому…
Знову давня Хортиця
До Вкраїни горнеться,
Стане вже вона віднині
Всім рабам поборниця!
Україна розп’ялася
На чотири на шляхи —
Лізуть турки, і татари,
Москалі та ще й ляхи!
Стогнуть діти у Скутарі?
Не журіться, матері,
Підшукайте добру пару,
Зачинайте на зорі!
Гей, виховуйте ночами
Те дитя козаче,
Бо ж за новими харчами
Чорний ворон кряче!
Гук, гук! Базавлук!
А у мене добрий лук!
Серед Січі, поміж луків,
Чути стукіт закаблук!
Героїчна наша Січ
Корчмами оточена!
Миша лізе в темну ніч —
Миша позолочена…
І писати вміє миша,
І військову справу зна,
Тихо-тихо в душу дише
Радить радоньку вона
Байда