Dalszöveg
Він був її сенсом, коханням, душею.
Для нього в житті , в білім світі, жила.
Та якось почула він нього новину:
"Піду воювати - повістка прийшла" .
Заплакали очі , в них іскра погасла .
Здавалось розбита уся нанівець.
"На кого мій милий, мене залишаєш?"
Життя зупинилось і мрії з ним теж.
Збирався він довго в дорогу далеку.
На серці мов камінь тягнув все на дно.
Всього лиш недавно, як він закохався ,
Сьогодні шлях довгий, життєве кіно.
Вже довго прощались, дві зранені душі,
І сльози бриніли по змерзлих щоках.
"Казав повернеться в обійми розлуки .
Лише ти кохана, умій зачекать".
Пройшов один місяць, прислали новину.
"Загинув Героєм, не витримав бій ".
Упала на землю, не в силі стояти,
Розбилося серце об хвилю надій .
Прокинулась в стінах, де білі халати.
Шептали:"Тримайся, не будеш одна,
Під серцем дитина , Герой її тато!
Тепер маєш жити, подвійне життя".