Слуга Народу

Ти вийшов у світ, де слова — це валюта, а дії важать, як тонна металу,
де кожен твій крок записують в камінь, як борг, що повернеться болем і жалем.
Ти обіцяв побудову, свободу, обнову — красиві макети, намальовані в кадрі,
але світ не знімають дублями, тут кожне рішення дихає правдою, навіть коли кадр виходить аварний.

Твоє слово звучало, мов гімн, та з роками ставало слабішим у ритмі,
і поки люди ламали бетон на фронті — ти ламався під вагою політичних примірників.
145 bpm — і мій текст ріже, мов скло на лінії фасаду,
бо ти вийшов у гру, де не вистачить харизми, щоб втриматись на канаті держави.

Ти керманич, що втратив компас, коли шторм піднявся до неба,
і поки народ ішов через грім і попіл — ти знову монтував красиві сюжети для себе.
Кадр за кадром, кадр за кадром — але кадри не змінюють змісту,
коли фундамент тріщить під тиском реальності, а не під декораціями прес-релізу.

[Приспів — атмосферний, з ревербом, холодно і рівно]

Біт ріже ніч, і кожне слово тоне в диму столиці,
те, що сховали за світлом прожекторів, повернеться блиском у вікнах правиці.
Це не гнів і не бруд — це ритм, що став сильною зброєю народу,
і якщо хтось губиться в правді — ритм повертає його до походу.

[Куплет 2]

Ти був символом змін, але символом стати — не значить змінити світ,
бо коли ролі стають важкими, їх не витягнеш гумором чи черговим кліпом у ефір.
Ти стояв на вершині хвилі, та хвиля впала й лишила порожній пляж,
і тепер кожен твій крок важить більше, ніж титри, що колись давали тобі стаж.

Ти говорив про справедливість, але справедливість не купляють словами,
її будують рішеннями, що стоять на кістках і нервах людей, що тримаються днями.
Народ не статисти у твоїй виставі — народ це фундамент держави,
і якщо актор забуває текст — підказувати йому не стануть ті, хто тягнув країну за рани.

Мікрофон гарячий, як ствол, цей трек — не погроза, а вирок балансу,
бо влада це важка броня, а не костюм, що знімають після зйомки для танцю.
Сцена велика, екран безмежний — але істина завжди без гриму,
і там, де твій образ сяяв у кадрі, тепер видно тріщини в кожному ритмі.

145 bpm — і мій флоу підтягує нитки твоїх рішень до світла,
бо час розставляє крапки незалежно від телекартинки й стилю.
Це не падіння — це характеристика шляху, що вибрали ти і країна,
і якщо шлях кривий — жоден світловий трек не сховає тіней за спиною людини.

[Приспів 2 — жорсткіший, з підйомом]

Біт б’є серце міста, і правда встає з попелу радо,
ритм несе відповідальність туди, де маски давно не працюють як надо.
Тут кожне слово важитиме більше, ніж вся колекція твоїх звернень,
бо народ пам’ятає тих, хто поруч у темряві, а не тих, хто світиться в телевежі.

[Фінальний блок — під інструментальний брейк]

Тут не батл за славу, тут батл за зміст,
і в цьому ритмі твій образ звучить, ніби дим, що розвіється з часом.
Держава це більше, ніж сцена для жартів —
тут кожен твій рух формує завтра.

А завтра пам’ятає все.
Навіть коли світло вимкнуть.
Навіть коли кадр пропаде.