Місто дихає пилом під ревом нічних сирен Я йду крізь темряву тихо, тримаючи пульс між вен На балконі холодна кава й попіл від сигарет Я рахую не години, а кожен прожитий момент Стіни пам’ятають вибухи більше, ніж наші слова Тут любов росте швидше, бо смерть ходить як тінь жива Діти сміються тихо, немов бояться небес Але навіть у темряві світло проб’є цей стрес
Ми живемо між тривогами й тихою війною Між прощанням коротким і мрією земною Серце б’ється вперто під важким нічним небом Та ми стоїмо разом, бо так уже треба
Мама питає щовечора: «Сину, ти цілий сьогодні?» Я кажу «так», хоча в грудях холодно й безпогодно Хтось шукає свій дім серед спалених стін Хтось шукає надію в мерехтінні машин Ми навчилися жити з тріщиною у душі І тримати один одного, навіть коли важкі Я бачив, як страх розсипався поруч із добротою І як люди тримались не силою, а любов’ю святою
У темряві народжується світло У тиші чути правду невідступно Ми втомлені, але не зламані І йдемо далі, хоч рани глибокі й постійні
Коли світанок торкнеться розбитих дахів Ми знову піднімемось, попри важкий тягар днів Бо наше життя — не лише про війну А про любов, пам’ять і віру живу І навіть якщо ніч буде довгою знов Ми вистоїмо разом, бо в серці живе любов