Вона уявляла свій ідеал. Тіло, проекти, шикарний дім. успіх шалений. щоб все встигала. Але мрія не збувалась зовсім. Ідеал був єдино прийнятим варіантом Від спроб і невдач її кидало в піт. Ідеал став суворим поліціантом Що на зло і добро розділив її світ Ідеал став суворим суддею Бо реальне - погане, а добре - далеке Я реальна це - зло Ідеальна - добро Дихотомія без відтінків. Коли бачиш ціль Занадто велику Так легко ставити собі двійки І сидіти тихо… Бо рухатись страшно. Бо її шлях такий неосяжний Коли в дзеркало дивилась вона Там реальність тьмяна була і чужа Ідеалу в дзеркалі ніхто не бачить Може хоч макіяж це трохи покращить? Як буває самотньо кожній людині Коли світ яскравий, а ти в павутинні Невдалих спроб, розтоптаних мрій. Нема енергії, немає дій. Вона взяла красиві свічки Поставила їх біля дзеркала Запалила вогонь, і одяг зняла Щоб дивитись на себе відверто Може попа не пружна, але своя Може груди не третього розміру Але як не крути: я це я Мені на це не треба дозволу В ніжнім світлі дивилась на себе У чисте дзеркальне скло Ідеал далеко уже не зове А в реальності добре й тепло Прості кроки тепер самі бажані Бо вони у життя вписалися Не у мріях далеких втрачена А про себе реальну дізналась Виявляється, радість велика Є у справах самих звичайних Потенційність мене покликала І зростати тепер не печально