Пам'ять про Сергія Литвинчука

Сумна й болісна звістка прийшла,
Сколихнула село Павлопілля.
Другого грудня чорна журба
Тінню лягла на людські подвір’я.
Захищаючи волю, держави красу,
Наш земляк у бою поліг без вагання…
Сергій Литвинчук — ім’я понесу
У серцях крізь роки й випробування.


Не почути молодого серця стук,
Тиша болем огортає знову.
Плачуть рідні, плачуть друзі навкруг,
Плачуть небеса дощем багровим.
Схиляємо голови в скорботі глибокій —
Світла пам’ять Герою навіки.


У травні дві тисячі двадцять другого року
Став на захист рідної землі.
З перших днів у десантному строю широкім
Він боронив Україну в імлі.
Водій-механік у двадцять п’ятій бригаді,
Чесно ніс службу свою щодня,
А згодом в евакуаційнім відділенні
Рятував побратимів з вогня.

Не почути молодого серця стук,
Тиша болем огортає знову.
Плачуть рідні, плачуть друзі навкруг,
Плачуть небеса дощем багровим.
Схиляємо голови в скорботі глибокій —
Світла пам’ять Герою навіки.


За мужність і відвагу в боях запеклих
«Золотий Хрест» на грудях сія,
«Ветеран війни» — почесне звання,
І «За оборону держави» відзнака свята.
Та вищу нагороду він мав у житті —
Любов до родини й до України,
Бо серце Героя завжди на щиті
Билось за мир для своєї країни.

Не почути молодого серця стук,
Тиша болем огортає знову.
Плачуть рідні, плачуть друзі навкруг,
Плачуть небеса дощем багровим.
Схиляємо голови в скорботі глибокій —
Світла пам’ять Герою навіки.


Не згасне пам’ять, не стихне журба,
Його подвиг у вічність лине…


Світла пам’ять Герою, який віддав життя,
Захищаючи рідну Україну.