песня 4

Ти не моя територію
І це не наша історія
Ти — мій заборонений рай.
Де сам диявол заграє.

Я загубив свою волю,
У твоїх руках мій край.
Ти — моє божевілля і доля,
Ти — мій вогонь і мій рай.
------------------------------------
Ти у моїй голові, як куля без виходу.
Любов по жилах — це вже мій злочин і вирок тут.
Світ розсипається, та я тримаю твій силует,
У темних дворах тільки твій холод лишає слід.

Я бачив смерть — вона сміялась у твоїх очах,
І все одно ішов за тобою по цих ножах.
Ти моє сонце, яке палить, аж до попелу,
Я не герой — просто раб у твоєму полоні.

Гріхи за спиною, вони шепочуть: «Відпусти»,
Але без тебе я не здатен вже навіть жити.
Це не романтика — це сталь, що ламає кістки,
Любов бандитська, наче кайдани на руки.

Ти — параноя, що не дає мені спати,
Я загубив себе, але не хочу шукати.
Я підіймуся знов, навіть з попелу, навіть з дна,
Бо ти мій наркотик, ти моя єдина війна.

У цьому світі злочинів ми вже не святі,
Але якщо і помру — то лише в твоїй темряві.
У серці бетон, і ти — тріщина в тій стіні,
Любов бандитська, без правил і без вини.
Я втратив себе, коли торкнувся твоїх губ,
І вже ніколи не піду до інших рук.
Цей світ не прощав, та я тобі все простив,
Ти моя слабкість, яку я сам собі зростив.
Вулиці шепочуть: «Він пропав назавжди»,
Бо в твоїх очах я знайшов свої сліди
.
Кожен мій крок — то твоя тінь на стіні,
Навіть у темряві ти гориш у мені.
Параноя душить, як дим у легенях,
Я втрачаю себе в твоїх холодних артерях.
І хай немає виходу, хай світ в огні,
Я в кайданах твоїх, та вони мені рідні.
Це не гра у кохання, це вирок і суд,
І я добровільно заходжу у цей маршрут.
Там, де постріли криють наші імена,
Ми живемо, немов остання весна.
Хай бетонні стіни кричать: «Тут кінець»,
Я візьму твій біль і зроблю його як вінець.
Я тримаю тебе, навіть якщо світ розпадеться,
Бо ця любов сильніша, ніж серце б’ється.
Я не прошу світла, бо темрява — ти,
І в ній я вчуся далі, як знову іти.
Мене лякає спокій, я вибрав цей страх,
Коли ти поряд — навіть смерть сміється в очах.
Це не моя історія, але твій закон,
Де кожне «люблю» — то, як вирок у бетон.
Ми в полум’ї згораєм, та ніхто не втече,
Бо навіть у вічності ти моя ніч і меч.
Я палаю без полум’я, ти мій останній гріх,

І навіть ангели бояться зайти сюди вслід.
Це не любов, а війна, що триває в мені,
Ми не святі — ми легенди у цій тишині.
Ти моя отрута, і я п’ю її до кінця,
Бо в кожній краплі бачу відбиток твого лиця.
Я сміюся смерті, бо вона вже в мені,
Коли ти шепочеш моє ім’я у пітьмі.
Хай ці вулиці пам’ятають наш крик і жар,
Ми писали історію, наче чорний сценар.
І навіть якщо світ зламає нас у бою,
Я все одно прокричу: я тебе люблю.
У глибоких ранах ми знайшли свою красу,
І з попелу піднімемось знов, як грозу.
Це кінець чи початок — не важливо для нас,
Бо ми вічні, як правда, яку ніхто не зламав.