Біль

"Візьми себе в руки", - казали їй люди.
"Отямся, прокинься, вернись до життя .
Його вже не має й ніколи не буде.
Така була воля на смерть у Творця".
Вона не хотіла слова ці сприймати .
Дивилась у небо, у синю блакить .
Просила у Бога до сина забрати.
Не бачила сенсу на світі так жить.
Хотіла пропасти, у землю заритись .
Відлюдником стати і просто мовчать .
На крилах у Всесвіт до сина взлетіти .
Його обійняти й на вушко сказать :
"Пробач мене любий, пробач мене сину,
Тебе не змогла зберегти в цім житті .
Аби ж то я знала, аби ж була змога
За тебе на полі, в боях полягти".
Заплакало небо, здійнявся, вмить, вітер
І крик журавлиний лунав, скрізь, туман.
"Живи моя мамо, не лий сльози більше.
Зі мною все добре!Тримайсь , прощавай....