Aaa

[Куплет 1]
Житомирська колонія, світанок над двором,
Олександр з бородою качає свій бетон.
Кожен його день Божий, немов у битві
Виливає плитку, його серце в ритмі.

Він козак, він стояв там, де свистів метал,
Де земля вогнем дихала й кожен крок — це вал.
Не зламався, не впав, не просив пощади,
Тепер формує плитку для нових парадів.

[Приспів]
Бородатий Сашко — сила і воля,
Його погляд і правда-вогнепальна зброя!
Воював, вижив, в очах -лютий звір,
Його плитка — як правда, системі докір.

[Куплет 2]
Тут нема глянцю, лише піт і цемент,
Кожен рух — то історія, кожен день — аргумент.
Він сміється в обличчя біді та журбі,
Каже: «Жити — це битись, навіть у боротьбі».

Він один, але з сотнями в душі братів,
Ті, хто поруч тримали лінію фронтів.
Тепер він л'є плитку, ніби пише вірш,
Про свободу, про силу, про майбутній мир.

[Приспів]
Бородатий Сашко — сила і воля,
Його погляд і правда-вогнепальна зброя!
Воював, вижив, в очах -лютий звір,
Його плитка — як правда, системі докір.

[Фінал]
І хай сміється світ, що не знав його шлях,
Він герой серед форм, серед плитки в клітках.
Житомир знає точно: то не просто майстер,
То козак із серцем — в бетоні із сталі.