400 миль

Випадковий лайк, випадковий чат,
Хто ж тоді подумав, що це буде старт?
Між нами сотні міст, сотні довгих трас,
Та щодня сильніше тягне саме нас.

У твоєму світі інший дім і світ,
У моєму теж не згас домашній світ.
Та коли приходить тихо ніч без сил,
Я шукаю тільки твій онлайн і дим.



Мовчу... але серце кричить.
Лечу... хоч не можу злетіть.



Чотириста миль між «онлайн» і «люблю»,
Я до тебе подумки знову лечу.
Заховались у телефонах від людей,
Де ніхто не знає наших таємниць.

І коли цей день нарешті настає,
Світ навколо просто зникне і замре.
Я згорю в твоїх обіймах без жалю,
Бо давно між рядків тобі: «Люблю...»



Я вже знаю звук твоїх простих «Привіт»,
Він дорожчий за мільйони теплих слів.
Кожне фото — наче дотик крізь роки,
Кожен вечір — знов чекаю: «Де це ти?»

Не питає серце, можна чи не слід,
Воно просто пише: «Ти мені болиш...»
І між нами не кілометри — страх,
Що усе залишиться лише в листах.

Чотириста миль — це не назавжди, ні,
Бо любов не знає жодної межі.
І поки світ малює правильне життя,
Я живу від повідомлення до повідомлення.

Одне «Не спиш?» — і тане темрява в мені,
Одне «Чекай...» — і я вже поруч уві сні.
Може, ми колись згоримо без вороття...
Та сьогодні ти — моя заборонена весна.