War rap

Війна не стихає — горизонт у диму, друзі відходять, а ми стоїмо. Закони тримають лише на папері, у тилу не чують, що ми бачим щоденно. Дрони над містом ріжуть тишу вночі, ракети в повітрі свистять, як ключі. Хлопці тримають окопи без сну, поки хтось у столиці ділить казну. Терикони горять, села димом повиті, пацани на нулі — це реальність, не титри. Мати ховає сина — серце кричить, а влада відводить погляд, бо так легше жить. Ми рухаєм далі, хоч темрява пре, тримаймося брате — поки серце гуде. Кожен із нас — це залізо й земля, у світі, де правда мовчить за дверима.

Війна не кінчається — ми в ній стоїмо, вітри обпікають, але ми все одно. Кружляє над нами холодне небо, та ми не відступим — немає феномену. Хай там рахують свої нулі, ми — ті, хто тримають країну на лінії. Поки вогонь не згасне в пітьмі, ми будем стояти на власній землі.

Асфальт мовчазний, і повітря гуде, часом здається — вже дихати не де. Хтось брата втратив, хтось батька свого, та всі ми тримаєм цей фронт одного. Кулі свистять, розсікаючи туман, пам’ять тримає холодний баланс. Поки по містах хтось ловить свій шанс, ми пишем історію тут — не на пафос і глянець. Планшети, дрони, холодні вітри, кроки між мінами — будні прості. Ніч підгорає, але ми не зникли, залізо всередині робить нас міцніми. Ми не упадем, хоч привали трясуть, наш гнів — це вогонь, що спалить їх бруд. За кожен метр, за кожну межу — ми вийдем, бо іншого шляху не знайду.