шлях до біди

dzu dima:
вітер у полі над степами віє
та розпиляє цвіт навкруги
жито золотом землю вкриває
світить сонцем високо вгорі
там неба край, не видно початку
там горизонти їдуть вдалечі
зграя високо у небі літає
та співають пісні свої
а співають вони про що бачать
та що побачили там височі
та співають вони солов'їною
про забуті гарні часи
колись були ми, десь там у дитинстві
жили і мрії втіляли свої
Та по забуті давно всі ті стежки
по яких у дитинстві ми йшли
а тепер ми всі стали дорослими
І по тій стежці не зможуть дійти
хто навіки застряг десь у серці
вічно живими у пам.яті
вічно живими, вічно красивими
вічно не втомленими, вічно були
хотіли ми жити і бути героями
та все життя прожити могли
тепер круки над тими могилами
літають кружляють, вільні птахи
співають пісні, вони не задоволені
кричать про людей, хто у вічному сні
кричать бо нас хочуть усіх розбудити
відкрити нам очі, щоб бачили ми
що прожили даремно так просто
за що не пробачать нас наші батьки
Тепер вже все пізно, час йде по інакшому
Не повернути назад, навпаки
Швидко зникає їде поколіннями
Наші діди ,колись були дітьми
А мрії збуваються , лише треба мріяти
Якось дивись та щось й далі піде
Молимось ми за життя Слава Господу
Слава героям понад усе