123

Чому все по колу — знову пизда,
Війна як театр, де правда — сліпа.
Ти кажеш “терпи”, але скільки ще, брат?
Ми в окопах, а ви десь в ресторанах це, факт.
У вас бюджети, костюми, кав’ярні й столи,
Бачив братів у шпиталі — без лиця,
Сміються крізь біль,бо в очах сльоз нема!
Це правда, що б’є, мов ножем до хребта.
І скільки ще треба гробів по містах?
Щоб ти хоч намить-зрозумів що таке страх!
Шолом за десять, берці за п’ять —
І ще сто заяв, щоб дозволили спать.
Міністерства брехні, полігони без тренувань.
А на фронті пацани вчяться стрілять!
а да ще на пікап треба зібрать
А пацани на нулі вчаться стрілять!
Я не герой з ефіру, не гість марафону,
Я — голос із ями, без шансів на волю
Я — гнів покоління, яке не питали,
Я — діти країни, яку продавали.
Бусєфікація, обнуляй, не соромся,
Стирайте імена, класифікуйте — пекло .
Чому, блядь, ви не хочете нічого міняти?
Чому знов пиздите в очі — ідете вітати?
Чому за три роки не вийшли із ляльки,
І досі для вас ми — лиш “галки в реєстрі”
Мене не обманеш хештегом чи треком,
Я — з покоління, де правда під пресом.
Я не герой — я питання до вас:
Коли знову спитають — хто тепер з вас?.....
Шолом за десять, берці за п’ять —
І ще сто заяв, щоб дозволили спать.
Шолом за десять, берці за п’ять —
І ще сто заяв, щоб дозволили спать.