Моя Оленка

Гомоніло поле стиглим колосом,
Шепотіли верби понад тихим плесом.
Йшов козак стежиною, де цвітуть півонії,
Піднімалась піснею тиха симфонія.
Йшла з ним Оленочка — очі, як весна,
Коса золотиста — мов ріка ясна.
— Ти, моя голубко, квіточко жива!
— Моя ти розрада, доленька нова!

Приспів:
Ти — моя Олено, мрія неземна,
Тиха моя пісня, зіронька ясна!
Ти — моя кохана, ніжна, як весна,
Теплий подих раю, світла сторона!
Шепоче тополя, кланяється луг —
В світі не шукав би я і кращих рук!

Куплет 2:
Вишивала доля на серпанку неба
Долю їм обом — без нічого треба...
Тільки щире серце, тільки рідний дім,
І Олена тиха — як оберіг мій!
На траві ромашки, зорі у воді,
І слова палкії на самоті...
— Ти моя Олено, ангеле земний,
Дай мені на спомин погляд твій ясний!

Приспів:
Ти — моя Олено, мрія неземна,
Тиха моя пісня, зіронька ясна!
Ти — моя кохана, ніжна, як весна,
Теплий подих раю, світла сторона!
Шепоче тополя, кланяється луг —
В світі не шукав би я і кращих рук!

Кода:
Гасне день в долині, сонце вже сіда...
А в серці Олени — ніжна доброта.
Там, де вітром шепче річка голуба —
Ти моя Олено, доля золота...